с. Вовковиї

Демидівський район

Рівненська область

Село знаходиться на Повчанському плато, за 33 км. від економічного центру м. Дубно. Територія сільської ради займає південну частину району. Відстань до м. Рівне – 83 км. Відстань до районного центру – 8 км. Площа – 434,5 га. Населення – 1266 осіб.

За однією з версій до поселень людей підходили вовки і часто вили, і очевидно від цього походить назва села.

Історія села Вовковиї сягає в глибину сторіч. На північний схід від села за 1 кілометр археологи знайшли поховання палеоліту. На рубежі 8-9 стоїть жителі села стали повноправними учасниками історії Київської Русі.

Колишнє село Вовковиї було розташоване на місці теперішнього хутора Перекалок, який був зруйнований татарами в 15-16 столітті, коли татари нападали на місто Дубно і його околиці. Люди, які залишалися в живих переселялися на південно-західну сторону річки Калинівка з метою захисту від ворогів (з однієї сторони дрімучий ліс, з другої – річка Калинівка, яка була на той час досить широкою).

Перша документальна згадка про село Вовковиї датуються від 7 жовтня 1459 року в грамоті, в якій князь Свидригайло Ольгердович підтверджує Луцькому Свято-Василевському монастирю право на маєток, наданий йому ще князем Мстиславом Володимировичем і Василем Романовичем.

Також згодується село в описі Луцького замку від 1545 р. і актах та грамотах Казимира, короля польського, про встановлення мит.

Під час кріпацтва жителі села займались хліборобством і скотарством. Під час визвольної війни 1648-1657 рр. під проводом Богдана Хмельницького після Берестецької битви 1651 року, коли козаки відступали, один з загонів затрималися в селі. Тут їх наздогнав польський підрозділ. Розгорілася запекла битва, в якій перемогу святкували козаки. Після битви козаки похоронили своїх загиблих побратимів за козацьким звичаєм – насипали на їх могилі курган.

За часів кріпацтва на території села було два поміщики – Залевський і Бернатович. Відомий факт коли брати Микола і Михайло Колісники за знущання над селянами підпалили будинок пана Бернатовича. Слідство тягнулося три роки (1860-1863).

В 1862 році в селі налічувалося 60-65 дворів. До приїзду чехів існувало двоє сіл – Вовковиї і Вороничі. Злиття сіл в одне відбулося з приїздом у 1870 р. чехів.

В 1869-1870 рр. на Волині були заложені чеські села: Глинськ, Будораж, Квасилів, Чеський Малин, Мирогоща, Старе Теремно, Семидуби та інші. Тоді ж були закуплені землі на яких була закладена частина Вовковий (Волков).

До Вовковий приїхали нові родини. Спочатку дехто жив у землянках, корчували ліси, копали в криницях глибини , які сягали до 80 метрів. Першою в селі забудовували вулицю Широку. Великі двори, сади, квітники – було типово для сільського двору. Перші будинки були з дерева, пізніше цегляні, які збереглися до наших днів. Велика частина дерев’яних будинків згоріла в 1900 році під час великої пожежі. В 1900 році був побудований млин ,який кілька раз горів. Згодом брати Ірковські побудували трьохповерховий млин. В 1880 році був побудований пивзавод чехом Галадняком. Потім очолювали пивзавод чехи Янда, Гавлічек.

Під час суспільно-політичного руху в Україні в селі Вовковиї працював поштарем І. Іванов, член „Товариства об'єднаних слов’ян. На початку 20 ст. в селі було 202 дворів, а в чеському посілку 133 двори , з них жителів 717.

В 1901 році розпочалося будівництво православної  церкви. Чехи мали свій храм. Місце для будівництва храму посвятили у 1902 році. Керував будівництвом майстер Христецький. Кошти на будівництво збирали люди. Порізкою деревини займалися Харитон Цимбалюк, Спиридон Хращук, Йосип Кухарук. Церква побудована у вигляді хреста. Дзвони піднімав Галуза. Іконостас куплений чехами. 27 вересня 1905 року на свято Воздвиження Чесного хреста було освячено церкву. Першим настоятелем храму був священник Божовський, потім його син Михайло. Значну роль в духовному відродженні села відіграв священник Є. Паленко.

Під час революції 1905-1907 рр. і Жовтневого перевороту 1917 року визначних людей в селі не було, в зв’язку з тим що в селі була сильна верхівка з чехів і поляків. Учасником Жовтневого перевороту 1917 року був уродженець села – чех Вячеслав (Вацлав) Зоф. Саме він був зв’яковим В. Леніна в Разливі. В.Зоф став першим військовим адміралом більшовицького Червоного флоту. В 1936 році він був репресований і дальша його доля невідома.

Під час Національних-визвольних змагань 1917-1920 років в ході радянсько-польської війни через село проходили загони Першої Кінної С. Буддьоного. Після Ризького мирного договору 1921 р. село стало частиною Польщі. В кінці серпня 1939 року приїхав в село німецькій розвідник під виглядом інспектора шкіл. Його завдання полягало в уточненні проживання польських біженців. Він попросив директора школи, щоб той дав учнів, які б показали де розміщені біженці. Були розвішані польські прапори там, де проживали біженці. Резидент пообіцяв привести дітям подарунки, і ці подарунки почали падати на голову дітям – 2 вересня 1939 року німці бомбили село, падали бомби на село і біля школи, поки діти були на перерві. Після 17 вересня 1939 року село стало на деякій час радянським , хоча більшовики не встигли встановити в селі свій режим.

Німці прийшли в село 25 червня 1941 року, коли рухались в напрямку з Демидівки на Козин. Прибув призначений німець – «ляндвірт", який жив у старому будинку сім’ї Шнайдерів. Він керував на зразок сільського голови. Перекладачем в нього був поляк. Була організована на селі варта, яка вечорами ходила по селу. Заборонялося світити в будинках, ходити вечорами. Було вивезено до Німеччини на примусові роботи 14 жителів села, які стали „остарбайтерами".

Під час війни жителі села займались сільським господарством (сіяли, садили, збирали). Кожен повинен був здавати зерно, продукти тваринництва на користь окупантів. В 1942 році обстановка в селі змінилась на користь німців. На місце українців, німці набирали поляків, які боячись українців погоджувались служити німцям. В селі почалась неоголошена війна між українцями і поляками. Німим свідком є криниця біля магазину „Продтовари", в яку було вкинуто багато поляків.

В селі діяли підрозділи вояків УПА. Серед них активними були дві групи. Одну очолював М. Озірковський, другу Мерега. В селі з’являлися групи НКВД під виглядом вояків УПА, які грабували, чинили наруги над жителями. Таку групу було викрито вояками УПА і всіх учасників „перевертнів" було повішено в селі на липах забороною забирати тіла на протязі трьох днів.

Трагічною для жителів села стала подія в травні 1943 року. При переході в лісі (в районі Підвисокого ) німців було обстріляно і з них декількох було вбито. За це німці зігнали з околиць молодих мужчин і 50 з них розстріляли на околиці села. На цьому місці споруджено пам'ятник, і кожного року 6 травня відбувається панахиди.

17 березня 1944 року – день Визволення села від німецько-фашистських загарбників. 64 односельці загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. По сільській раді було 32 учасники Великої Вітчизняної, із яких залишились одиниці. На обеліску який споруджений на честь учасників Великої Вітчизняної викарбувано імена тих, хто захищав нас від фашистської навали.

Після операції „Вісла" в село почали приїжджати переселенці з Польщі, Словаччини, а виїжджали чехи. Переселенці в основному осідали в чеських оселях.

В 1948 році було створено в селі два колгоспи.

В одному працювали жителі села , а в другому переселенці. Було в цей час і дві сільські ради. В 1958 році відбулось об'єднання колгоспів в одне господарство ім. Кузнєцова, а також і сільських рад в одну.

Після звільнення села від фашистів було збудовано млин, відремонтовано пивзавод, збудовано нову школу, лікарню. Значну роль в житті села району відіграв пивзавод. Працювало на даному підприємстві 80 працівників і він давав в бюджет району 1 млн. карбованців, що давало можливість забезпечувати бюджетну сферу всього, на той час, Млинівського району. значну роль в діяльності заводу відігравали Чеховський, Трохименко, Кононов, Ковалюк, Аврамчук, Сова, Гамера. В 1995 році завод перейшов у відкрите акціонерне товариство і через 5 років припинив своє існування. Не менша роль в розвитку промисловості села відіграв і цегельний завод, на якому працювало 50 робітників, а також за річкою вапельня. На даний час вони припинили своє існування.

До 1917 року, а конкретно з 1895 році в селі була церковно-парафіяльна школа , яка була чотирьохрічною українською школою. Директором був Юрчук. В селі діяла і чеська семирічна школа, директором якої був чех Волк і проіснувала вона до війни. В 1940 році в селі вже діяла українська семирічна школа. Після Великої Вітчизняної війни школа розміщувалась в чотирьох приміщеннях. Після війни велику роль в відновленні освіти відіграв директор Семенюк Михайло Петрович. В школу ходили діти з навколишніх сіл Яблунівки, Коханки, Підвисоке, Глибока Долина, Підбрусень. Були роки коли в школі навчалося 720-730 учнів. Нова школа у селі на 400 учнівських місць була здана в експлуатацію 19 листопада 1965 року.

До 1939 року в селі працював лікар з вищою освітою і 2 медсестри. В 50-60 роках була лікарня на 40 лікарняних місць, рентген-кабінет, зубопротезний кабінет, родильне відділення, амбулаторія.

Значну роль в розвитку культури села відіграли чехи. До війни вони побудували народний дім, організували громадську бібліотеку, було на громадські кошти створено кіноустановку в Віркова. Це була перша кіноустановка в Млинівському районі. В 70-их роках в селі було побудовано чудовий будинок культури, в якому була одна з найкращих бібліотек, яку очолював заслужений працівник культури України Додік М. М.

В 1970 р. у Вовковиях було 2 духові капели, одна – Вацлава Мартиновського, друга капела пожежників Фердінанда Форжта. У селі функціонувала чеська бібліотека, яка нараховувала 5800 книг. Чеська громада села мала багато гуртків: співучий, спортивні, танцювальний, ковзанярський, духові та ряд інших.

У селі встановлено в селі ряд пам'ятників. Спорудити бюст Т. Г. Шевченку в селі вирішили ще тоді коли колгоспу ім. Кузнецова була вручена пам'ятна шевченківська медаль за велике будівництво культурно-побутових установ. Відкриття пам'ятника Т. Г. Шевченку відбувалось 11 березня 1968 р. Бюст великому Кобзареві було споруджено випускником місцевої школи Буньковським Олегом, нині відомим скульптором, який проживає у м. Львів.

Меморіальний комплекс села Вовковиї увіковічує пам'ять про загиблих односельчан у роки Великої Вітчизняної війни. Він був відкритий у 1970 р. Комплекс увіковічує у скульптурі Скорботної Матері і дружини біль всіх матерів і коханих, сини і чоловіки яких не повернулися з боїв. В ансамблі комплексу є також стіна з чорного граніту, на якій золотими буквами викарбувані імена загиблих воїнів-односельців.

На території Вовоковиївської школи розміщений пам'ятник В. І. Зофу, який був відкритий до 90-річчя від дня народження В. І. Зофа у 1988 р. В. І. Зоф – чех, який народився в селі Вовковиї. В 1936 р. репресований і його подальша доля невідома.

У 1995 р. в селі було відкрито пам'ятний знак воїнам УПА на кургані Слави.

12 липня 2010 року в селі Вовковиї Демидівського благочиння, в день вшанування святих апостолів Петра і Павла, в центрі села було освячено каплицю на честь Пресвятої Богородиці. Каплиця була споруджена стараннями настоятеля Василя Іваника за кошти парафіян та меценатів.

Чеське кладовище є історичною пам’яткою для жителів села, місцем, яке постійно відвідують нащадки померлих, хоч давно проживають за межами країни.

Відомі особистості, уродженці села:

Євген Цимбалюк , поет, журналіст.

Ростислав Солоневський, поет-гуморист.

Людмила Наумова, поет, журналіст.

Володимир Котовський, журналіст.

Олег Боньковський, скульптор, коваль за покликанням,завідувач кафедри художнього металу Львівської національної академії мистецтв.

Галина Ботунова, заслужений працівник культури України,завідуюча кафедрою  театрознавства Харківського державного університету мистецтв, доцент.

Володимир Жупанюк, художник.

Ярослав Левшенюк, учитель вищої кваліфікаційної категорії, учитель-методист, заслужений вчитель України, відмінник освіти України, нагороджений медаллю ВДНГ, двічі Соросівський лауреат, автор багатьох наукових праць, навчальних і навчально-методичних посібників.

Юрій та Анатолій Гамери, кандидати фізико-технічних наук НАН.

Майстри декоративно-ужиткового мистецтва:

Зубчук (Мартинюк) Людмила Іванівна – майстер з вишивки. Народилася 12 листопада 1961 року в с. Певжа Млинівського району. Після навчання по направленню прийшла працювати в швейну майстерню с. Вовковиї. З 1981 року проживає у с. Вовковиї.

Войтова (Жук) Наталія Олександрівна – захоплюється малюванням, створенням композицій з природного матеріалу. Займається лозоплетінням. Народилася 23 червня 1975 року в м. Луцьк. З 1994 року проживає у с. Вовковиї.

Зарицький Ігор Юрійович – майстер ковальської справи. Народився 01 грудня 1969 року в с. Яблунівка Млинівського району. Навчався в Вовковиївській середній школі до девятого класу.

У селі функціонує лікарська амбулаторія сімейного типу с. Вовковиї. При амбулаторії функціонує міжлікарняна аптека. Вовковиївська ЗОШ І-ІІІ ступенів. У школі навчається 191 учнень. На території села знаходяться Будинок культури с. Вовковиї, публічно-шкільна бібліотека с. Вовковиї, Вовковиївський ДНЗ «Калина», Вовковиївська дільниця ветеринарної медицини. На території населеного пункту функціонують Вовковиївське відділення зв’язку, пилорама, млин.

Місцеві підприємства: Товариство з обмеженою відповідальністю «Райз-Захід». Вид діяльності – вирощуванням сільськогосподарської продукції; ППФ «Оріон». Вид діяльності – вирощування сільськогосподарської продукції; ФГ «Русна». Вид діяльності – вирощування сільськогосподарської продукції.

На території с. Вовковиї  є такі історичні та архітектурні пам’ятки і туристичні об’єкти:

Памятник Т. Г. Шевенку

Святинею для українського народу є пам'ять про Т. Шевченка. Таким святим місцем для жителів с. Вовковиї є пам'ятник Т. Г Шевченку. Спорудити бюст Т.Г. Шевченку вирішили ще коли колгоспу ім. Кузнєцова була вручена пам'ятна шевченківська медаль за велике будівництво культурно-побутових установ. Відкриття пам'ятника Т.Г. Шевченку   відбувалось 11 березня 1968 р. Бюст великому Кобзареві було споруджено випускником місцевої школи Буньковським Олегом, нині відомим скульптором, який проживає у м. Львів.

Пам’ятник виготовлено Ровенськими виробничо-художніми майстернями. На прямокутному постаменті встановлено бюст Тараса Григоровича Шевченка.

На постаменті текст: «Т. Шевченко»

Пам’ятник воїнам-односельчанам

Ще одним святим місцем на Вовковиївській землі є меморіальний комплекс, який увіковічує пам'ять про загиблих односельчан у роки Великої Вітчизняної війни. Пам’ятник радянським воїнам, воїнам-землякам і жертвам фашизму – пам’ятка історії місцевого значення, відкритий у 1970р.. Комплекс увіковічує у скульптурі Скорботної Матері і дружини біль всіх матерів і коханих, сини і чоловіки яких не повернулися з боїв.

На прямокутного постаменті споруджено фігури скорботної матері та дочки. Напроти встановлено прямокутний постамент, на якому розміщено барельєф ордена Вітчизняної війни і дати: «1941-1945». Поруч встановлено дві пам’ятні плити з 6 іменами загиблих воїнів-визволителів села, 67 іменами воїнів-односельчан та 27 іменами жертв фашистських окупантів.

 Розміри – фігури – 3 м. Постамент – 8 х 1,8 х 0,5 м. Матеріали: бетон, камінь, цемент.

 В березні місяці 1944 року війська 112 стрілкової дивізії (командир генерал-майор Гладков А. В.) визволила село Вовковиї. 6 воїнів полягли смертю хоробрих за визволення села.

136 жителів с. Вовковиї із зброєю в руках боролися на фронтах Великої Вітчизняної війни. 67 з них не вернулися в рідне село, загинули смертю хоробрих на полях битв.

В лютому місяці фашистські окупанти по звірячому розстріляли 27 заложників, жителів села.

На честь загиблих радянських воїнів та жертв фашистських окупантів рішенням загальних зборів колгоспників колгоспу ім. Кузнецова в 1966 році споруджено пам’ятник. Пам’ятник виготовлено Житомирськими майстернями комбінату комунальних підприємств.

Пам’ятник М. І. Кузнецову

Пам’ятник знаходиться біля колишнього клубу. Фігури Кузнєцова немає, залишився тільки прямокутний постамент з написом «Герой Радянського Союзу М. І. Кузнецов». Матеріал: бетон, цегла, цемент.

Герой Радянського Союзу М. І. Кузнецов (27 липня 1911 – 9 березня 1944 року) – безстрашний син російського народу, легендарний розвідник. В 1942 році М. і. Кузнецов  разом з бойовими побратимами М. Приходько, М. Гридюкон, Б. Сухенко приземляється на парашуті в розташуванні партизанського загону особливого призначення «Переможець» (командир Д. М. Медведев).

В 1943 році М. І. Кузнецов виконує справедливі вироки в м. Ровно гітлерівським урядовцем Г. Гелю, А. Функу, взяв в полон командуючого каральними військами на Україні генерала фон Ільгена. За заслуги перед Батьківщиною М. І Кузнецов 26 грудня 1943 року нагороджений орденом Леніна, а 5 листопада 1944 року йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

Пам’ятник у с. Вовковиї відкрито рішенням загальних зборів колгоспників колгоспу Ім. Кузнецова в 1974 році. Виготовлений Ровенськими виробничо - художніми майстернями.

Пам’ятний знак воїнам УПА

Меморіальна дошка В. І. Зофу

Чеське кладовище

Чеське кладовище є історичною пам’яткою для жителів села, місцем , яке постійно відвідують нащадки померлих, хоч давно проживають за межами країни.

Сучасне село Вовковиї - це об'єднані села Вовковиї і Вороничі. Злиття їх відбулося у 1870 р. з приїздом у село чехів. Ця подія відкрила нову сторінку в історії села.

 Саме у Вовковиях переплелися долі українців, поляків, чехів, євреїв і словаків. Кожен із цих народів вніс в побут села свою культуру. У 1896 р. спільними зусиллями місцевих жителів і чехів було збудовано пивзавод. Також тут поставили млин. А у 1907 р. Вовковиї стали першим електрифікованим селом на Волині.

 Місцеві жителі і сьогодні підтримують зв'язки з чехами, частина з яких у 1947 р. повернулася на батьківщину. Під час відвідин колишніми мешканцями місць, де пройшли роки дитинства і юності, поодинці і делегаціями, на кладовищі, що так і називається Чеським, влаштовуються поминальні панахиди.