Жулинський Микола Григорович
Жулинський Микола Григорович — український літературознавець і політик. Директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, академік НАН України.
Народився 25 серпня 1940 р. в селі Новосілки (зараз називається Набережне) , Демидівський район, Рівненська область.
Освіта вища, закінчив Дубнівське педагогічне училище (1962); Київський університет ім. Т. Шевченка, факультет журналістики (1968); аспірант Інституту літератури ім. Т.Шевченка (1968—1971).
Кандидатська дисертація «До питання про історичний оптимізм радянської літератури» (Інститут літератури ім. Т. Шевченка АН України, 1972)
Докторська дисертація «Художня концепція людини і проблема характеру у сучасній радянській літературі» (Київський університет ім. Т.Шевченка, 1981).
З 1960 р. — вчитель 8-річної школи, с. Озерськ Дубнівського району Рівненська область.
З 1962 р. — робітник промкомбінату, Волинський облжитлопостачторг.
З 1963 р. — підсобний робітник, слюсар Луцького електроапаратного заводу.
З 1965 р. — трубозгинальник Ленінградського суднобудівного заводу.
З 1968 р. — аспірант, молодший науковий працівник, науковий секретар, з 1978 р. — заступник директора з наукової роботи, з 1991 р. — директор Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України.
У лютому-листопаді 1992 р. — державний радник України з питань гуманітарної політики, голова колегії Державної думи України.
Жовтень 1992 р. — серпень 1994 р. — віце-прем'єр-міністр України з питань гуманітарної політики.
Народний депутат України 2-го скликання (1994—1998). Голова підкомітету з питань творчої діяльності, мистецтва, мовної та культурно-просвітницької політики Комітету з питань культури і духовності. Член групи «Конституційний центр».
Віце-прем'єр-міністр України (30 грудня 1999 р. — 29 травня 2001 р.).
Народний депутат України 4 скликання (2002—2006) від блоку В.Ющенка «Наша Україна».
Член Спілки письменників України (з 1977 р.), член президії Ради, з 1998 р. — секретар Спілки письменників України.
Заступник голови правління Товариства дружби з українцями за кордоном «Україна», член Української всесвітньої координаційної ради.
1989 — один із ініціаторів створення Міжнародної асоціації україністів.
Нагороджений орденами «За заслуги» ІІІ ст. (вересень 1997 р.), I ст. (серпень 2000 р.).
Лауреат Республіканської премії ім. О.Білецького в галузі літературно-художньої критики (1978), Державної премії України ім. Т.Шевченка (за книгу «Із забуття — в безсмертя», 1991), премії Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів (1994).
У листопаді 1993 р. Світовий конгрес вільних українців відзначив М.Жулинського найвищою нагородою закордонних українців — медаллю Св. Володимира за видатний внесок у наукову і політичну діяльність.
Член редколегії журналів «Київ», «Київська старовина», «Слово і час».
Очолював редколегію Зводу пам'яток історії та культури України.
Володіє польською, німецькою мовами
Член Спілки письменників України (1977). Автор книг: "Пафос життєствердження" (1974), "Людина як міра часу" (1979), "Человек в литературе" (1983), "Наближення" (1986), "Із забуття — в безсмертя" (1991), "Вірю в силу духа" (1999), "Подих третього тисячоліття" (2000), "Заявити про себе культурою" (2001), "Слово і доля" (2002), "Духовна спрага по втраченій батьківщині" (2002), "Олег і Олена Теліга" (2001) та ін.,
Понад 500 статей, оглядів, рецензій.
Нагороджений: орденом "За заслуги" І-ІІІ ступенів, медаллю Св. Володимира за видатний внесок у наукову та політичну діяльність. Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка за книгу "Із забуття — в безсмертя", Республіканської премії ім. О. Білецького в галузі літературно-художньої критики, премії Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів.