Природно - заповідний фонд
Демидівський район створений 25 вересня 1995 р. До його складу увійшла частина земель Млинівського району. Він знаходиться у південно-західній частині Рівненської області. Межує на заході із Волинською областю, на сході - із Млинівським, на півдні - із Радивилівським районами Рівненської області.
Площа району складає 377 км2.
Чисельність населення становить 15192 особи, з них міського - 2 545, сільського -12 647.
Територія району знаходиться у зоні Лісостепу.
Клімат - помірно-континентальний.
Найхолоднішим місяцем є січень (-4,5°С), а найтеплішим - липень (+19,0°С). Тривалість вегетаційного періоду складає від 200 до 210 днів. Кількість опадів у середньому 600 мм, що сприятливо впливає на розвиток рослинності.
Територія району знаходиться у межах Волинської височини та належить до басейну ріки Стир, на якій знаходиться найбільше водосховище області - Хрінницьке. Живлення ріки атмосферне. Найповноводніша ріка у період весняної повені.
Поверхня району слабохвиляста, має загальний нахил на північ. Розташована, в основному, у межах Повчанської височини. На території району поширені лесоподібні суглинки з поодинокими виходами крейди на денну поверхню у її південній частині. Тераси р.Стир та її притоки Жабичі складені алювіальними утвореннями. Грунти здебільшого темно-сірі та сірі опідзолені, на півночі району переважають чорноземи опідзолені.
Коефіцієнт заповідності складає 0,18%. Коефіцієнт інсуляризованості - 1,0. На одного мешканця району приходиться 44,5 м2 природно-заповідного фонду.
Пам’ятка природи місцевого значення
Дуб-велетень
Дуб-велетень має вік наближено 560 років, виділяється своєю могутністю, має висоту більше 30 м, діаметр близько 2 м.
Його крона розкидиста та життєздатна. Дуб-велетень росте у розрідженому дубовому насадженні штучного походження віком 220 років.
За продуктивністю це насадження III бонітету, яке зростає у вологій грабово-дубовій діброві із запасом деревостану 100 м3/га. Дубово- грабові ліси, які нині оточують дуб-велетень, характеризуються двоярусним деревостаном. Перший ярус утворює дуб віком 60-70 років, є окремі дуби віком більше 100 років. Другий ярус утворює граб. У трав'яному покриві переважає підмаренник запашний та яглиця звичайна. Трапляються щитники чоловічий та шартрський, підлісник європейський, воронець колосистий, веснівка дволиста, фіалки дивна та Рейхенбаха, копитняк європейський, чина лісова.
На прилеглих ділянках зустрічаються фрагменти угруповань дубово-грабових лісів барвінкових.
Урочище Хрінники
Територія заказника рівнинна. Заказник створений для збереження колоній сірих чапель, які тут мають чисельні гнізда на дубах-велетнях.
Висота дубів 25-27 м. їх вік близько 200 років. Це ділянка старого дубово-грабового лісу, де перший розріджений ярус утворює дуб звичайний. Крім дуба, тут трапляються ще берест та граб. Всі ці деревні породи ростуть у вологій грабовій діброві із запасом деревостану 130 м3/га.
У деревостані найстаріше дерево дуба звичайного має обхват стовбура 3,5 м. Другий, більш густий ярус деревостану утворює граб з невеликою домішкою клена гостролистого. Із чагарників відмічені бузина чорна, зімкненість якої становить 0,2, рідше - бруслина бородавчаста. Поодиноко тут зростав аґрус відхилений, єдиний дикорослий вид аґрусу в Україні. Трав'яний ярус розріджений. Його формують типові неморальні види рослин, серед яких підмаренник запашний, медунка темна копитняк європейський, фіалки дивна та Рейхенбаха, зірочник ланцетовидний, чина весняна печіночниця звичайна. Поодиноко відмічені воронець колосистий, костриця велетенська та осока лісова. Є тут три види папоротей - безщитник жіночий, щитники чоловічий та шартський. На освітлених ділянках ростуть суниці лісові. Зрідка відмічене зростання сапрофітної лісової орхідеї - гніздівки звичайної (Червона книга України).
З птахів, окрім чаплі, в урочищі гніздяться шпак звичайний, вільшанка, синиця велика, повзик, вівчарі і жовтобровий, зяблик, сова сіра. На водосховищі трапляються пірникоза велика, мартин звичайний та жовтоногий, крячки річковий та чорний, пастушок, лиска, курочка водяна, а також чепура велика, крижень, чирянка велика, широконіска, попелюх, які особливо чисельні міграційний період.
Урочище «Рейзя»
Всі жителі нашої місцевості знають урочище Рейзі, повз нього йдуть до лісу. Тут завжди можна напитись цілющої води.
Є багато розповідей про це джерело. Ось одна з легенд про нього:
"Було це давно.
У одного пана була дуже хвора донька. Що він тільки не робив для неї, та вилікувати її було марно.
Дуже часто пан вивозив доньку на прогулянки. Одного разу проїжджали вони повз джерело, напилася дівчина з нього води, вмилася нею і ... одужала.
З того часу пішла про джерело слава. Переказували люди, що хто води цієї випив, якщо гарний був, ще гарнішим став, якщо сильним був, ще сильнішим ставав, а хто ж хворим був, здоров’я тут здобував. Ішли туди люди, пили воду, набирали з собою і клали монети в капличку біля джерела. Почула про це хитра єврейка Рейзя, побудувала біля джерела корчму. Люди здалеку йшли, хотіли відпочити, підкріпитися. Отак вона і збагатилася біля цілющого джерела і землі ці почали називати Рейзя." А інша легенда ось що розповідає: "Відпочивали біля озера козаки, радились про свої подальші дії. Почув їхню розмову один з татар, та й пішов до своїх розповісти. Нагородили його золотом. Вислухав він всі плани татар і вирішив ще раз збагатитись. Пішов до козаків і розповів їм всі дії ворогів. Та козаки хитрі були і запитали його: - Звідки ж татари дізнались про наше місце стоянки, та й як ти дізнався про їхні плани? Не хотів татарин зізнаватись, та припекли козаки йому п’яти і все розповів він, як було. Козаки зробили засідку і перерізали всіх татар. Від слова "різня" ніби і походить назва Рейзі." А ось ще одна цікава історія про це цілюще джерело: "Справа в тому, що на цьому місці колись шість козаків хотіли виманити пана Чацького з його маєтку, який був розташований неподалік. Коли той помітив, що козаків небагато, пішов разом з вартою на них. Але біля лісу, у долині, на них чекала козацька засідка. Саме тут варту та пана Чацького порізали, а над їхньою могилою насипали курган і поставили пам’ятник." А найбільш достовірною є легенда про українських дівчат-полонянок, яких зібрали татари з навколишніх сіл і вели на невільницькі ринки. По дорозі дівчата чинили опір. Але звільнитися не вдалося. Покарання було надзвичайно жорстоким. Дівчат живцем закопали і насипали пагорб. Довгий час було чути крики і стогін із-під землі. Ян (так ще називають пам’ятник) досить довго височів на пагорбі, оббитий вітрами, омитий дощами, доки хрінницька громада вирішила його відбудувати.