смт. Демидівка

Рівненської області

Демидівка - селище міського типу Рівненської області, районний центр. Розташоване на берегах р. Жабичі (притока Стиру) за 80 км від обласного центру. Територія, де сьогодні розташоване смт. Демидівка, як свідчать археологічні знахідки, була заселена вже у бронзовому віці (к. ІІ – поч. І тис. до н. е.). В околицях селища віднайдені предмети, що представляють черняхівську археологічну культуру (ІІ – V ст. н. е.). Від періоду Киїівської Русі тут збереглися залишки городища. Вперше документально засвідчена місцевість, що дала назву майбутньому містечку Демидівка, згадується у “Записі волинського землянина Волчка Хрінницького про забезпечення на своєму маєтку Лопавши віна своїй дочці Марині і зятю Пашку Посягвецькому”, здійсненому в Хрінниках 15 вересня 1472 р. У ньому, зокрема, вказується: “...а обрубъ земленый тому именицу моему… от Пропастищ до Демидова рову…”. 1513 роком датується “підтверджувальна грамота Сигізмунда І Володимирської єпископії на землю Квасовську з дозволом заснувати на ній містечко з Магдебурзьким правом, а також на маєтність Лішню, став і десятину з міщан Володимирських за користування землею церковною”. У цьому документі, зокрема, вказується, що польський король Казимир дозволив “на той земли Квасовской мистечко садиты, и право немецкое там мети...”.

На початку ХVII ст. Демидівка була невеликим поселенням, яке називалося Демидів і належало кільком невеликим поміщикам. Назва походить від чоловічого імені Демид. Жителі брали участь у Визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького. Після «Вічного миру» 1686 р. селище залишилося у складі Польщі, після третього поділу Польщі1795 року відійшло до Російської імперії. До 1860 р. нею володіли поміщики Гарчинські, пізніше – стала власністю казни. Демидівка відбудовувалась повільно. На час перепису населення, у 1797 р., тут проживало 697 чоловік, виключно євреїв. Вона стала містечком. Частина мешканців займалася ремеслами. В кінці XIX - на початку XX ст. в Демидівці відкрилося кілька невеличких підприємств, що належали багатіям. Це – лісопильня, чотири мануфактури, тричі на рік збиралися великі ярмарки. Революційні події 1905–1907 рр. у країні знайшли відгук і в Демидівці. Тут не раз відбувалися селянські заворушення, були випадки сутичок з поліцією. В роки Першої світової війни містечко кілька разів переходило з рук в руки воюючих австро-угорської і російської армій. що завдало жителям великих збитків. В січні 1918 р. була проголошена радянська влада, яка протрималася всього три роки. У 1921 р., згідно Ризького мирного договору, західноукраїнські землі, в тому числі і Демидівка, увійшли до складу Польщі, а з 1939 р. – до складу Радянського Союзу (УРСР). Від 24 червня 1941 до 17 березня 1944 р. Демидівка була під німецько-фашистською окупацією. Звільнена від німецьких окупантів частинами 1-го Українського фронту. Полизу Демидівки до середини 1950-х років вели збройну боротьбу загони ОУН-УПА.

З утворенням Ровенської області, Демидівка стала одним з її районних центрів (з 1940 по 1962 рр. та від 1995 р.). і була віднесена до категорії сіл. Наприкінці 1949 р. тут засновано колгосп імені Т. Г.  Шевченка, відкрита семирічна школа. Від 1959 р. Демидівка – селище міського типу. Наприкінці 1962 р. Демидівський район був розформований і Демидівка ввійшла до складу Млинівського району. Відновлено районний центр 22 вересня 1995 р. постановою Верховної Ради України № 346/95-ВР. На території Демидівки розташовані пам’ятки архітектури, пам’ятники і пам’ятні місця: городище Х-ХІІІ ст. в урочищі «Замчисько», палац (1780 р.), Покровська церква і дзвіниця (1830-1840 рр.); пам’ятник воїнам односельчанам та братська могила радянських воїнів, пам’ятний знак на місці розстрілу єврейського населення. Урочище «Замчисько» - городище періодично розорюється, вали знищені, нарушений культурний шар. Матеріал для вияснення історії виникнення городища можуть дати тільки широкі археологічні розкопки. Остання розкопка відкрита в кінці ХІХ ст. Антоновичем.

За роки незалежності встановлено пам’ятник Т. Шевченку, пам’ятний знак воїнам - афганцям, пам’ятний знак жертвам політичних репресій.

Головні підприємства Демидівки: ВАТ «Демидівський консервний завод» (заснований в серпні 1968 р.), ЗАТ «Демидівський молокозавод», ПП «ОЛДІ», ТОВ "ДЕММЕБ". В Демидівці функціонує загальноосвітня школа-ліцей (офіційний сайт http://demidlicey.at.ua/), вище професійне училище № 25 (офіційний сайт http://www.vpu25.at.ua), дитячий садок, музична школа. На території селища працює центральна районна лікарня, ветеринарна лікарня, центральна районна бібліотека (сайт http://demydivka.libr.rv.ua), районний будинок культури, будинок творчості школярів. Серед видатних уродженців селища – співачка, заслужена артистка України З. Комар.

Пам’ятник Т. Шевченку

Пам’ятник увіковічнює геніального сина українського народу революціонера – демократа Т. Г. Шевченка. Знаходиться біля районного будинку культури. На круглому постаменті розміщене погруддя Т.Г. Шевченка. Територія, на якій знаходиться пам’ятник викладена бруківкою. На постаменті напис Т.Шевченко.  Матеріали – бронза, базальтова крихта. За ініціативи районного товариства «Просвіта» зібрано кошти і споруджено пам’ятник, який урочисто відкритий у 2003 році.

Районну «Просвіту» в цей час очолював Микола Кривіцький, заступник Олена Рашко. «Просвіта» мала у складі ради впливових людей – директора музичної школи Сергія Іщука, представника адміністрації Василя Смаля,  заступника директора ПТУ Василя Максим’юка, завідувача відділу освіти Івана Жуковського, вчителів Ольгу Корнійчук, Олену Рашко, завідувачку відділу культури Оксану Королик, лікаря Маркіяна Драганчука, директора школи Миколу Рудковського.

Пам’ятник Т. Г. Шевченку спорудив відомий скульптор Анатолій Васильович Кущ – дійсний член (академік) Національної академії мистецтв України, народний художник України, лауреат Республіканської премії.

Пам’ятник воїнам односельчанам та братська могила радянських воїнів

 Братська могила радянських воїнів – пам’ятка історії місцевого значення. Пам’ятник виготовлено Житомирськими виробничо-художніми майстернями. Автор невідомий. 17 березня 1944 року воїни 6-го гвардійського кавалерійського корпусу 13 армії (командуючий генерал-лейтенант Пухов) визволили селище Демидівку. 229 солдат і офіцерів полягли смертю хоробрих за визволення селища. В 1952 році за рішенням виконкому Демидівської селищної Ради депутатів трудящих на братській могилі радянських воїнів встановлено пам’ятник. Розміри : фігура 0 1,9 (висота). Постамент – 1,8 х 0,8 х 1,4 м. Матеріали: бетон, цегла, цемент, базальт.На прямокутному постаменті встановлено фігуру коліноприклонного воїна. На постаменті текст: «Вечная слава героям, павшим в боях за свободу и независимость нашей Родины в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг. 

Перед пам’ятником розбито клумбу, вздовж якої розміщено 8 нових  пам’ятних плит  по 4 з кожного боку з прізвищами та іменами загиблих воїнів. Перед клумбою – зірка для живого вогню. Згідно наявної документації старі плити були встановлені по обидва боки пам’ятника. Постамент облицьовано плиткою сірого кольору, фігура солдата пофарбована в золотий колір. Територія, де знаходиться пам’ятник значно розширена і огороджена забором. Доріжка викладена каменем.

Пам’ятний знак на місці розстрілу єврейського населення

Знаходиться на околиці Демидівки по вул. 17 вересня. На пам’ятному знаці розміщенно напис: «На цьому місці в жовтні 1942 року німецькими загарбниками розстріляно понад 300 жителів селища Демидівка Єврейської національності». Нижче текст єврейською мовою.

Встановлений у 1992 році до 50-річчя трагедії - страти 700 євреїв, в основному дітей та жінок.

У перші місяці війни німці намагалися ніби обережно поводитися з українським населенням. Основні репресії були спрямовані проти євреїв. Зразу після приходу німців висилили всіх євреїв на північну околицю Демидівки виділивши їм на проживання кілька хат навколо синагоги. Гетто було обгорожено колючим дротом. Щоб виділитися євреї мусіли нашити на одяг великі жовті кола - на спину і на груди. Спочатку режим в гетто не був дуже строгим. Євреї мали свого солтиса (старосту). Українці могли заходити в справах, адже серед євреїв були кравці, шевці. Приносили їм продукти харчування. Окупаційною владою було введено надзвичайний стан, який обмежував пересування населення встановлював комендантську годину, жителі зобов'язані були зареєструватися за місцем проживання. Вводилася карткова система. Було чітко визначено, скільки зерна може змолоти селянин у млині для своєї сім"ї. Селяни були зобов'язані здавати поставки продуктів.

  Сталося це восени 1942 року. Групі військовополонених було дано наказ викопати на околиці Демидівки дві глибокі ями зі сходами вниз. Саме тут відбулася страшна трагедія, свідками якої були підлітки С. Гончарук, М. Мельничук, Г. Ніпрук та М. Березюк. Серед дітей, яких привезли на розстріл, були їхні однокласники.

Пам’ятний знак воїнам – афганцям

Пам’ятний знак жертвам політичних репресій